"Козацька доба..."
Одним із найбільш стійких уявлень у структурі національної пам'яті нації, є пам'ять про "золотий вік" - період найвищого злету та процвітання. В пам'яті українського народу таким часом є Доба козаччини. Одним із найважливіших завдань, яке стоїть перед Українським інститутом національної пам'яті є відображення історичної тяглості та безперервності часу козаків та гетьманів. Ця тяглість простежується у спадкоємництві гетьманської влади, у єдиних протягом століть інтересах козацького стану, у самій політичній історії козаків, а також у незмінних протягом століть звичаях козаків, способів ведення ними господарства тощо.
Козацька доба дала нам декілька непересічних історичних постатей, таких як Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа, для яких найвищою цінністю у їх житті стала боротьба за самостійність України. До сьогодні окремі із постатей та осіб козацьких часів овіяні забуттям або негативно сприймаються у суспільній думці України. Задля відновлення повної структури національної пам'яті українців ці постаті та події мають зайняти своє важливе місце в Українській історії.
Після зруйнування в 1240 р. Києва, економічне і соціальне життя України переміщується в основному на Галичину і Волинь, але вже починаючи з кінця XV ст. поступово відроджується на східних землях. Ці землі протягом XIV—XV ст. залишались малозаселеними. Але поступово їх починають заселяти втікачі із Галичини та Волині, які зазнавали економічного та церковного гніту, усіляких утисків з боку польських поневолювачів, а також покатоличених українських панів. Здебільшого це були:
— міщани;
— позбавлені свого сану священики;
— збідніла знать.
Козацтво було неповторною моделлю суспільного розвитку з оригінальним соціально-політичним устроєм, своєрідним побутом, традиціями, етичними і правовими нормами та інститутами, культурою, фольклором.
Запорозька Січ — військовий і адміністративний центр запорозького козацтва, що існував за порогами Дніпра із середини 16 ст. до 1775 року. Утворення Запорозької Січі пов’язане з процесом формування українського козацтва і освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом.
Саме слово «Січ» означало столицю усього запорозького козацтва, центр діяльності й управління всіма військовими справами, резиденцію всіх головних старшин, котрі очолювали низове козацтво. Поряд з цим терміном вживалося і слово «Кіш», під яким розуміли центральний орган управління Запорозької Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, який обирався козацькою радою на один рік, але й міг бути переобраним на новий строк. В 16 — 17 ст. кошовий отаман називався гетьманом війська запорозького. Під час воєнних походів мав необмежену владу.
Запорозьке військо ділилося на курені. Курінь — де і своєрідна казарма, у якій постійно жили козаки, і адміністративна одиниця у. самій Січі, і, водночас, завжди готовий до дії бойовий підрозділ, з яких складалося військо запорозьких козаків. Сам курінь — казарма вміщував 150–200 чоловік, хоч загальна кількість приписаних тому чи іншому куріню могла досягти 400–600 чоловік. Більшість з них тільки числилась за ним, проживаючи постійно при своїх господарствах на території, що підкорялася Запорозькій Січі, і з’являлась сюди за вимогою.
Здавна, принаймні з 1651 року, у Запорозької Січі нараховувалось -38 куренів. Очолював цю військову організацію, як відмічалося, вибраний па кругу кошовий отаман, або просто кошовий. Крім цього у керівництво Коша входили також вибрані оборами усіх козаків військовий суддя, писар, курінні отамани, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, толмач.
Українські козаки — організована військова сила, яка повстала з метою оборони українських земель (Поділля, Волині, Покуття, Галицької Русі тощо) від татарських орд. Неогранізованих козаків на Гетьманщині називали «охочекомонними», а на Запоріжжі — «гайдамаками».
Козацтво українське походить з степів південної України: Запорозьке козацтво, і далі Українське (пізніше назване Малоросійським), Слобідські, Бузькі, Вознесенські, Чорноморські, Дунайські, Новоазовські козаки).
Гетьмани:
Петро Конашевич-Сагайдачний 1616—1620
Яцько Бородавка-Неродич (забитий козаками під Хотином) 1620—1621
Петро Конашевич-Сагайдачний 1621—1622
Олифер Голуб 1622—1623
Михайло Дорошенко 1625—1628
Грицько Чорний (забитий запорожцями) 1628—1630
Тарас Федорович 1630
Тиміш Михайлович Орендаренко 1630—1631
Іван Кулага Петражицький 1681
Томиленко (забитий поляками) 1637
Сава Кононович (забитий запорожцями) 1687
Петро Комаровський (польський комісар) 1638
Використані джерела: (1. http://www.memory.gov.ua:8080/ua/481.htm; 2. http://iji-sport.com.ua/istoriya-ukraini-kozacka-doba/).