"Історія як наукове поняття..."
Історія як наука займає своє притаманне лише їй місце серед гуманітарних наук. Слово «історія» – давньогрецького походження (від historia – оповідь про минулі події, про те, що пізнано). Спочатку воно мало такі значення, як «дослідження», «розшукування», «розповідь про те, що дізналися». Термін «історія» багатозначний. І два з цих значень потрібно чітко розрізняти: перше, історія наука, що вивчає минуле, життя суспільства, плин подій та ін.; друге – це саме життя суспільства, його розвиток, якісь події.
Історична наука – одна з найдавніших наук. Разом з тим, за М. Блоком, як «серйозне аналітичне дослідження вона ще зовсім молода». Історія довго перебувала у формі оповідання, розповіді, була перевантажена домислами, ще довше прикута до подій, безпосередньо легко доступних. З часом вона перетворюється на науку про людей та їх життя в суспільстві. «Історія – це наука про людей в часі… За видимими контурами пейзажу, знарядь чи машин, за сухими документами та інститутами, дійсно відчуженими від тих, хто їх створив, історія хоче побачити людей».
Сучасна наука вносить новий людський вимір в розуміння терміну «історія». Останнє має особливе значення, бо близьке минуле вітчизняної історичної науки, яке ще тримає її в своїх тенетах марксистських догм, під які «підганялися» історичні знання, зумовило схематичне (безперервний поступ людства від нижчої до вищої формації) сприйняття історії, яке деформувало історичну свідомість кількох поколінь. Конкретний історичний матеріал підганявся під універсальні схеми. Не бралося до уваги те, що давно уже стало надбанням світової науки: свідомість людей різних епох (а отже їх сприйняття історичного минулого), яке було у якісному відношенні різним. Не бралося до уваги й те, що в різні епохи існувала неповторна своєрідність культур різних етносів. Сучасна історична наука формувалася уже з початку XX ст. у новому напрямку, в центрі якого постала людина. Тепер історія як «історична антропологія» вивчає насамперед людину у різних проявах її життя, діяльності – економіці, політиці, духовній культурі. Показати, як розкривається на сучасному етапі цей напрямок в історичній науці – теж одне із завдань курсу вступу до спеціальності. Цей курс має допомогти студентам, які будуть вивчати всесвітню і вітчизняну історію, різні історичні дисципліни, зорієнтуватися не лише в усій сукупності історичних фактів, характеристиці епох та окремих проявів історичного процесу, зокрема, особливостей життя цивілізацій, але і в тому, як і яким чином отримані ті чи інші знання, наскільки твердження історика наближене до істини. Йдеться про ремесло історика. Як відомо, на ці питання у нашій вузівській практиці зверталося раніше дуже мало уваги. Сповідувалося положення про невідворотний характер історичних законів, виховувався фетишизм, поклоніння всім тим економічним факторам, що стоять над людиною та її волею, саме вони оголошувалися невідміненим законом.
Вступ до історії має також познайомити учнів з історією розвитку історичної науки, її методологічними засадами, методикою, поняттям про джерельну базу історичних досліджень, спеціальні історичні дисципліни, ввести у сучасну лабораторію історика.
Нині, коли стали доступні (у перекладах на українську або російську мови) класичні роботи історіософів та істориків XX ст.: М. Бердяєва, О.Ф. Лосева, К.Л. Леві-Строса, Р. Дж. Коллінгвуда, Л. Февра, М. Блока, А. Тойнбі та багатьох інших, «залізна завіса», що роз’єднувала раніше радянську і світову історичну науку, в такому розумінні вже зламана. Настав час критично поставитися до історичних праць, написаних із суто догматичних марксистських позицій. Разом з тим, не замовчуючи внесок К. Маркса, оцінити роль і місце теорії марксизму серед інших історіософських теорій.
Сучасний студент, який вивчає історію, має обов’язково ознайомитися з методологічними засадами історичної науки, спираючись на світовий досвід історіософії. Можливо, слід застерегти початківців від глобального заперечення усієї вітчизняної історіографічної спадщини близького минулого лише тому, що вона була заснована на марксизмі. Критика має бути свідомою, виваженою та конструктивною з позицій істинного знання. Талановиті та чесні праці істориків тих світоглядних і філософських напрямків, що «віджили» своє, переборювали догматизм і нерідко виходили за певні «рамки» сповідуваних теорій. Слід також пам’ятати, що сучасна історична наука, як ніколи раніше, включає питання теорії та методології безпосередньо до контексту дослідження. Тепер історика цікавить значно більше дослідження феномена історії. Такий інтерес виник природно, під впливом аналітичної філософії, загальної методології науки, логіки та математичної логіки.
На думку відомого англійського вченого Джона Тоша, який присвятив свою працю саме проблемі оволодіння фахом історика, однією з головних функцій цієї професії є «втілення наукових стандартів дослідження і обмеження інтерпретаційного свавілля». Він виділяє три головні вимоги у цьому плані: перша історик повинен проаналізувати свої власні погляди і переконання, щоб зрозуміти, як вони співвідносяться з тим дослідженням, яке проводиться; друга – направленість дослідження має бути виражена у вигляді ясної гіпотези, що підтверджується, відкидається чи модифікується у світлі фактів, і автор першим повинен шукати проріхи в своїй концепції; нарешті, третє – і найважливіше, – дослідник має помістити свою роботу в строго історичний контекст. Дотримання цих трьох правил дозволяє обмежити рівень спотворень у історичних працях. Однак воно не здатне покласти кінець суперечкам і різним тлумаченням… «Природа історичного дослідження така, що і при найбільш жорсткому професійному підході залишається плюралізм тлумачень. Але це слід розглядати як його силу, а не слабкість».
Якщо люди судять історію, історичних діячів, то завдання історика і дослідника полягає не в тому, щоб виносити вироки, а перш за все в тому, щоб розуміти хід історії, виявляти ті сили, що визначають її розвиток. Засоби до такого розуміння дає йому сучасність, методологія історії та ретельна робота з джерелами.
Як і в природничих науках, де в наш час переважає системний підхід- вивчення процесів і систем, а не окремих «пташок», так і в суспільних науках, зокрема, історичній, має бути застосований такий самий системний підхід. Історик, вивчаючи окремі факти, має шукати розуміння їх, моделюючи процеси і системи на основі наукових гіпотез, перевіряючи їх новими фактами.
Використані джерела: (https://bookster.com.ua/istoriya-yak-naukove-ponyattya-osnovni-vyznachennya-tsogo-ponyattya/).
Історична наука – одна з найдавніших наук. Разом з тим, за М. Блоком, як «серйозне аналітичне дослідження вона ще зовсім молода». Історія довго перебувала у формі оповідання, розповіді, була перевантажена домислами, ще довше прикута до подій, безпосередньо легко доступних. З часом вона перетворюється на науку про людей та їх життя в суспільстві. «Історія – це наука про людей в часі… За видимими контурами пейзажу, знарядь чи машин, за сухими документами та інститутами, дійсно відчуженими від тих, хто їх створив, історія хоче побачити людей».
Сучасна наука вносить новий людський вимір в розуміння терміну «історія». Останнє має особливе значення, бо близьке минуле вітчизняної історичної науки, яке ще тримає її в своїх тенетах марксистських догм, під які «підганялися» історичні знання, зумовило схематичне (безперервний поступ людства від нижчої до вищої формації) сприйняття історії, яке деформувало історичну свідомість кількох поколінь. Конкретний історичний матеріал підганявся під універсальні схеми. Не бралося до уваги те, що давно уже стало надбанням світової науки: свідомість людей різних епох (а отже їх сприйняття історичного минулого), яке було у якісному відношенні різним. Не бралося до уваги й те, що в різні епохи існувала неповторна своєрідність культур різних етносів. Сучасна історична наука формувалася уже з початку XX ст. у новому напрямку, в центрі якого постала людина. Тепер історія як «історична антропологія» вивчає насамперед людину у різних проявах її життя, діяльності – економіці, політиці, духовній культурі. Показати, як розкривається на сучасному етапі цей напрямок в історичній науці – теж одне із завдань курсу вступу до спеціальності. Цей курс має допомогти студентам, які будуть вивчати всесвітню і вітчизняну історію, різні історичні дисципліни, зорієнтуватися не лише в усій сукупності історичних фактів, характеристиці епох та окремих проявів історичного процесу, зокрема, особливостей життя цивілізацій, але і в тому, як і яким чином отримані ті чи інші знання, наскільки твердження історика наближене до істини. Йдеться про ремесло історика. Як відомо, на ці питання у нашій вузівській практиці зверталося раніше дуже мало уваги. Сповідувалося положення про невідворотний характер історичних законів, виховувався фетишизм, поклоніння всім тим економічним факторам, що стоять над людиною та її волею, саме вони оголошувалися невідміненим законом.
Вступ до історії має також познайомити учнів з історією розвитку історичної науки, її методологічними засадами, методикою, поняттям про джерельну базу історичних досліджень, спеціальні історичні дисципліни, ввести у сучасну лабораторію історика.
Нині, коли стали доступні (у перекладах на українську або російську мови) класичні роботи історіософів та істориків XX ст.: М. Бердяєва, О.Ф. Лосева, К.Л. Леві-Строса, Р. Дж. Коллінгвуда, Л. Февра, М. Блока, А. Тойнбі та багатьох інших, «залізна завіса», що роз’єднувала раніше радянську і світову історичну науку, в такому розумінні вже зламана. Настав час критично поставитися до історичних праць, написаних із суто догматичних марксистських позицій. Разом з тим, не замовчуючи внесок К. Маркса, оцінити роль і місце теорії марксизму серед інших історіософських теорій.
Сучасний студент, який вивчає історію, має обов’язково ознайомитися з методологічними засадами історичної науки, спираючись на світовий досвід історіософії. Можливо, слід застерегти початківців від глобального заперечення усієї вітчизняної історіографічної спадщини близького минулого лише тому, що вона була заснована на марксизмі. Критика має бути свідомою, виваженою та конструктивною з позицій істинного знання. Талановиті та чесні праці істориків тих світоглядних і філософських напрямків, що «віджили» своє, переборювали догматизм і нерідко виходили за певні «рамки» сповідуваних теорій. Слід також пам’ятати, що сучасна історична наука, як ніколи раніше, включає питання теорії та методології безпосередньо до контексту дослідження. Тепер історика цікавить значно більше дослідження феномена історії. Такий інтерес виник природно, під впливом аналітичної філософії, загальної методології науки, логіки та математичної логіки.
На думку відомого англійського вченого Джона Тоша, який присвятив свою працю саме проблемі оволодіння фахом історика, однією з головних функцій цієї професії є «втілення наукових стандартів дослідження і обмеження інтерпретаційного свавілля». Він виділяє три головні вимоги у цьому плані: перша історик повинен проаналізувати свої власні погляди і переконання, щоб зрозуміти, як вони співвідносяться з тим дослідженням, яке проводиться; друга – направленість дослідження має бути виражена у вигляді ясної гіпотези, що підтверджується, відкидається чи модифікується у світлі фактів, і автор першим повинен шукати проріхи в своїй концепції; нарешті, третє – і найважливіше, – дослідник має помістити свою роботу в строго історичний контекст. Дотримання цих трьох правил дозволяє обмежити рівень спотворень у історичних працях. Однак воно не здатне покласти кінець суперечкам і різним тлумаченням… «Природа історичного дослідження така, що і при найбільш жорсткому професійному підході залишається плюралізм тлумачень. Але це слід розглядати як його силу, а не слабкість».
Якщо люди судять історію, історичних діячів, то завдання історика і дослідника полягає не в тому, щоб виносити вироки, а перш за все в тому, щоб розуміти хід історії, виявляти ті сили, що визначають її розвиток. Засоби до такого розуміння дає йому сучасність, методологія історії та ретельна робота з джерелами.
Як і в природничих науках, де в наш час переважає системний підхід- вивчення процесів і систем, а не окремих «пташок», так і в суспільних науках, зокрема, історичній, має бути застосований такий самий системний підхід. Історик, вивчаючи окремі факти, має шукати розуміння їх, моделюючи процеси і системи на основі наукових гіпотез, перевіряючи їх новими фактами.
Використані джерела: (https://bookster.com.ua/istoriya-yak-naukove-ponyattya-osnovni-vyznachennya-tsogo-ponyattya/).
